У США померла 78-річна Марта Ліллард із Оклахоми — остання пацієнтка в країні, яка до кінця життя користувалася апаратом «залізні легені» після перенесеного в дитинстві поліомієліту.
Доля, змінена хворобою
У червні 1953 року п’ятирічна дівчинка прокинулася з сильним болем у горлі та скутістю шиї. Родина запідозрила поліомієліт і терміново доправила її до лікарні, де медики підтвердили діагноз. Дівчинка провела там шість місяців. Через ураження дихальної системи лікарі підключили її до апарата «залізні легені», який допомагав підтримувати дихання. Відтоді американка була змушена користуватися цим пристроєм упродовж усього життя — аж до смерті 26 червня.
Про смерть Марти Ліллард джерело повідомила її сестра Сінді Маквей. «Їй сказали, що вона не проживе довше 20 років, — розповіла вона. — У неї був ентузіазм і бажання продовжувати жити та отримувати від життя максимум». Безпосереднім поштовхом до погіршення стану став «довгий Covid». У свідоцтві про смерть серед причин зазначені хронічна легенева недостатність і постполіомієлітний синдром.
Марта Ліллард залишалася останньою людиною у США, яка продовжувала використовувати «залізні легені» — апарат штучної вентиляції з негативним тиском. Свого часу цей пристрій був одним із головних засобів підтримки життя пацієнтів із поліомієлітом. Завдяки масовій вакцинації поліомієліт у США практично ліквідували. Починаючи від 1979 року в країні не фіксували випадків природного передавання вірусу.
Лише за кілька днів до смерті Марта дала інтерв’ю одному з телеканалів. «Я прокинулася, на вулиці світило сонце, я почала підводитися, і шия мене страшенно боліла, — сказала вона. — Я не могла підняти голову з подушки. Через чотири дні я знепритомніла. Я не могла дихати. Не могла рухати ні руками, ні ногами». Жінка також пригадала перші враження від апарата: «Зазвичай дітей туди не любили класти, бо вони чинили опір, але я — ні. Мені це подобалося. Було приємно дихати».
Протягом життя вона пережила й небезпечний інцидент. Під час потужної крижаної бурі в Оклахомі Марта опинилася заблокованою всередині апарата, коли аварійний генератор вийшов із ладу. Пізніше вона згадувала: «Це майже як бути похованою заживо, знаєте — це так страшно. Мені було важко дихати. І я пам’ятаю, як голосно сказала собі: «Я не помру».











Leave a Reply